В Україні, по факту, не існує відповідальності за «дике» господарювання на землі, тому наші умови «бізнесу» надзвичайно привабливі для не зовсім добросовісних компаній. Особливо це стосується іноземців, які мають ресурси для освоєння сільського господарства, однак у тій же Європі обмежені серйозними законодавчими перепонами. Про це перебуваючи у Черкасах розповів голова Аграрної партії Віталій Скоцик.

«Практика в різних країнах Європи різна, але в усіх країнах – членах Європейського союзу існують суттєві обмеження щодо того, що вони вирощують чи що вони виробляють, і навіть щодо того, чи можуть вони всі землі, які є у них у розпорядженні, культивувати. У багатьох країнах держава стимулює, щоб певна частина землі взагалі не оброблялася. Все надзвичайно жорстко регламентовано. В Україні фермери живуть у абсолютно вільних правилах. Немає жорстких обмежень ні щодо сівозміни, ні щодо технологій ведення господарства. Це дає підстави для так званого «дикого» господарювання на землі. Багато фермерів і господарств нещадно виснажують землю. У нас є показник, що за останніх десять років ми втратили орієнтовно 15% родючості наших грунтів. Тому що у нас структура виробництва суттєво змінилася. Ми вирощуємо в основному експортні культури, вносимо менше добрив, в першу чергу органіки, бо тваринництва з кожним рокоим менше. Коли ми вивозимо за кордон зерно – ми не просто зерно вивозимо, ми вивозимо з ним калій, натрій, фосфор, все те, що наповнює наш чорнозем. Ми вивозимо воду. Це все великі ризики. Це все треба врегулювати. Але проблема в тому, що будь-які регуляторні моменти, які з’являються, це зразу корупція. Зразу з’являються чиновники, які на цьому починають заробляти гроші», – зазначає Скоцик.

Це надзвичайно вигідно для, у першу чергу, так званих «чужих» виробників, які не пов’язані із українським селом ментально. Вони мають дешеві, наприклад, європейські кредити, ресурси на хабарі і ринок збуту своєї продукції. А відсутність невблаганних правил дозволяє їм отримувати надприбутки.

«Треба подолати корупцію і одразу займатись регуляцією правил господарювання на землі. Це важливо навіть з точки зору продовольчої безпеки. Наприклад, у нас ціна на гречку кожного року коливається. Бо ми кожного року споживаємо орієнтовно 140 – 147 тисяч тонн гречки, але одного року ми посіяли багато – ціна впала, і ніхто на наступний рік її не сіє. Ніхто не посіяв – ціна вискочила до неба. А за нормальних умов повинен працювати державний резервний фонд, має бути державне замовлення, яке буде стимулювати виробників, які матимуть стабільний прибуток», – наголошує Віталій Євстафійович.

Не бажання сіяти так звані соціальні культури, традиційні, на яких виробник не заробляє багато, однак вони важливі для продовольчої безпеки країни, – це також відмінна ознака «своїх» і «чужих» сількогосподарських товаровиробників. Утім, грішать цим не лише іноземці.

За словами Віталія Скоцика, у цивілізованому світі практично «по буквах» розписані технології ведення сільського господарства.

«На сьогодні у Європі є чіткі правила і технології застосування хімічних добрив і отрутохімікатів. Всі складові цих технологій мають бути сертифіковані належним чином. Якщо мова йде про органічне виробництво чи екологічно чисте виробництво, то там є такий принцип, як «trace records», коли все відслідковується від моменту обробітку грунту до моменту, коли продукт з’являється на полицях магазинів. Там існує незалежний аудит, коли у будь-який момент до фермера приїжджають люди і перевіряють дотримання сертифікатів, і блокують їх, якщо є порушення. І фермери вимушені дотримуватись технології із якісними складовими цього процесу. Нам це теж треба робити», – наголошує головний «аграрій» країни.

Також Скоцик переконаний, що Україна має повернутись до традиційного ведення сільського господарства, коли одне фермерське господарство обробляє в середньому 3 тисячі гектарів землі, як було в колишніх колгоспах, які працюють на території одного – двох – трьох населених пунктів, компактно розміщених в одному місці.

«Якщо брати структуру сільськогосподарського виробництва світу, то практично скрізь сільськогосподарські виробники працюють на умовах оренди. Наприклад, найбільша сільськогосподарська компанія Польщі обробляє 35 тисяч гектарів, однак лише 250 гектарів вона має у власності. Навіть якщо приватна власність на землю у цивілізованому світі існує, то ніхто по 10 тисяч гектарів землі не купляє. Це неможливо. Такі викривлення були, наприклад, в Аргентині, Бразилії, і тепер вони мають величезні проблеми. У США, при тих масивах землі, найбільший фермер має 15 – 20 тисяч гектарів орендованої землі. Я впевнений, що за десяток років ми повернемося до структури ведення сільського господарства, притаманного Україні», – стверджує Віталій Скоцик.

Саме тому запропонована урядом земельна реформа, яка містить у собі положення про емфітезис (оренда на 49 років, а отже, завуальований продаж), є неприпустимою. У політичних колах країни побутує думка, що така редакція реформи, вигідна передовсім іноземним інвесторам, які матимуть змогу за копійки отримати безцінний ресурс для збагачення.

Цікаво, що процес освоєння іноземцями земель на Черкащині лише набирає обертів. Кілька фермерів та господарств із європейськими грішми працюють у Золотоніськиму, Драбівському, Черкаському, Тальнівському, Городищенському, Маньківському, Лисянському, Уманському та Жашківському районах області. Частина з них вже ловилась на порушеннях, коли нищилися археологічні пам’ятки, технічні лісмосмуги та пасовища. При цьому немає жодного прикладу, коли б якийсь український фермер чи підприємство орендували хоча б десяток гектарів землі у Європі.

Варвара Горова

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *