Вони хотіли жити звичайним життям, але їм довелося стати героями. Пожежники, військовослужбовці, енергетики-атомники, інженери-конструктори, будівельники, прості робітники і колгоспники – всіх їх в екстреному порядку мобілізували боротися з ядерною катастрофою.  Сьогодні, в День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не можна не згадати подвигу цих людей, їх мужності і самопожертві.

Деградація еліт

Найстрашніше в історії Чорнобилю – навіть не сам вибух реактора, а те, як влада поставилась до людей, що опинилися в зоні лиха. Це не лише техногенна аварія, що змінила образ України, призвівши до смертей і хвороб мільйонів людей. Це ще й одна з тих моральних катастроф тодішньої влади, які призвели до краху радянської імперії.

В ті перші дні, коли радіація вражала тисячі людей, комуністична верхівка робила вигляд, що нічого екстраординарного не сталося. Колгоспники  в зоні лиха обробляли городи. В містах людей виводили на першотравневі демонстрації. Уже не кажучи про тих, кого кинули в саме пекло – люди гасили пожежу і розбирали завали без будь-яких захисних костюмів, навіть води з йодом в достатній кількості не видавали.

В державі, яка була збудована на брехні й замовчуванні правди, кожен чиновних дбав про те, щоб не впасти в очах начальства, навіть ціною людських життів.

Приховувати масштаби аварії припинили лише тоді, коли з країн Заходу почала надходити інформація про поширення радіаційного забруднення. Адже радіоактивна хмара, що утворилась після аварії 4 енергоблоку ЧАЕС, накрила не лише Україну й Білорусь, а й країни Європи – Угорщину, Румунію, Польщу, Німеччину, Швецію, Фінляндію, Австрію, Велику Британію та інші. Забруднення дійшло навіть до узбережжя США.

1,9 мільйона людей в Україні постраждали від катастрофи на ЧАЕС, із них більш, ніж 200 тисяч, є безпосередніми ліквідаторами аварії. Десятки тисяч загинули від опромінення й онкологічних захворювань. Вічна їм пам’ять!

 

Катастрофа і сьогодення

Чорнобильська трагедія мала б змусити задуматись про місію держави в часи важких випробувань. На жаль, сьогоднішні псевдоеліти так і не вивчили уроків тих страшних часів, так і не зрозуміли, що в центрі всього повинна стояти людини. Психологія радянських чиновників, яка працює за принципом «Твоя проблема мене не турбує», вкоренилася дуже глибоко.

Сьогодні ліквідаторів і постраждалих від аварії практично позбавили усіх пільг. Та й до решти народу влада ставиться не краще. Продовжується  монополізації політичної, економічної та соціальної сфери в інтересах олігархії. Більшість нинішніх українських партій, депутатів парламенту і членів уряду є представниками великого капіталу, тому інтереси простих виборців, що потрапляють у скруту, часто і представляти нікому.

Якщо підходи нинішньої влади до соціальних катастроф не зміняться, її доля буде сумною. Проблема в тому, що крах влади ставить на межу виживання всю державу, як це сталося на початку 2014 року.

Змінити цю ситуацію без потрясінь можливо – через нові інструменти демократії, якими мають стати справжні народні партії з власною державницькою ідеологією. Їхнє завдання – будувати державну політику навколо людини і для людини, як це відбувається в більшості європейських країн. Тоді чиновник, який не розуміє, що він найнятий обслуговувати потреби суспільства, просто втрачатиме роботу. А Україна у сприйнятті іноземців перестане асоціюватися передусім із Чорнобилем і корупцією.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *