Неповага держави до людини робить саму державу чужою її громадянам. І сьогодні саме позиція народу виходить на перший план – де межа терпіння, де больовий поріг нації, яка є жертвою несправедливості?

Фото: www.facebook.com/cn.opora

Сучасна Українська держава народилася в ході конфлікту кінця 1980-х років. Протистояння інтересів нового покоління демократично налаштованих громадян та радянської системи формально завершилось 24 серпня 1991 року. Та фактично було відсутнє громадянське, демократичне суспільство. І навіть ази толерантного світогляду. А нова влада (сформована здебільшого із «перефарбованих» комуністів) не мала ані досвіду, ані бажання сприяти створенню такого суспільства.Усі конфлікти українських громадян із владою, усі Майдани мають першопричиною відсутність уміння і бажання влади ДОМОВЛЯТИСЬ із народом про правила гри. Точніше влада, задекларувавши певні правила, сама їх брутально порушує. Ми бачимо це на прикладах, коли самі депутати, міністри чи президенти не платять податків. Або коли декларується децентралізація, а в реальності відбувається зворотній процес. Фальш і окозамилювання породжують бажання відплатити державі тією самою монетою.

Антилідери й антидержавники, яких винесло на політичний олімп, бояться справжніх реформ. Вони мають власний корисливий інтерес у тому, щоб зберігати нинішній стан речей у внутрішній і зовнішній політиці. Противники необхідних людині, родині і громаді реформ прикриваються гаслами про «стабільність». Але навіть якби вони щиро бажали реформувати державу – не маючи довіри народу, це неможливо реалізувати.

Влада зобов’язана дбати про життя і добробут людини, родини і громади, а не про їхнє знищення. Це єдине законне завдання будь-якої влади. В іншому разі, влада стає на шлях конфронтації з власним народом. Це саме наш випадок. І сьогодні саме позиція народу виходить на перший план – де межа терпіння, де больовий поріг нації, яка терпить несправедливість?

Нагадаю відомий факт: коли у 1945 році на приватній зустрічі з американськими військовими радянські громадяни почали скаржитись на тоталітаризм в СРСР. Та замість співчуття вони отримали хвилю щирого здивування американців. Жителі США не могли зрозуміти, на що скаржаться громадяни СРСР. Адже у вашій країні, казали американці, відбуваються вибори? Так, відбуваються, – відказували громадяни країни рад. І ви голосуєте за комуністів? То не голосуйте! І крапка. Виправдання про примус, відсутність гласності до уваги не брались. Ваша країна – ви формуєте владу.

За 26 років незалежності ми не просто звикли до брехні політиків. Суспільство сприймає відверті нісенітниці і порожні обіцянки як даність, правила гри політики. Багато людей не вірять, що може існувати інакша політика, яка має на меті розвиток Людини, Родини, Громади. І цю тенденцію треба зламати.

Взаємини громади і держави – складний механізм. І держава в ньому має працювати на суспільство, а не навпаки. Хто ж контролює усю систему? За великим рахунком, останньою інстанцією має бути активний громадянин.

Не давай і не бери хабара – і ти знищиш корупцію. Не голосуй за відвертого брехуна й афериста – побудуєш народну владну структуру. Бери участь у політичному житті, щоб хтось інший не вирішував за тебе, як тобі жити. Чи у вас є інший рецепт?

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *