Агрокомплекс – унікальний сектор економіки. От скільки є відомих менеджерів, банкірів, газотранспортників, промисловців, а як рідко почуєш про них – от би нам такого у Президенти або Прем’єр-міністри. Ні, банкір – це, звісно, професіонал, але чомусь на рівні відчуттів хочеться, щоб у банку він і залишався.

І навпаки, досить часто, буваючи у господарствах, у мене виникає думка: от би цього господаря висунути на керівництво державою. Я розумію, чому так відбувається: аграрії віртуозно працюють з живими організмами, вибудовують з них ефективну у продуктивності систему. Навіть не розумом і досвідом, а серцем розуміють: хочеш високого врожаю і прибутку – дбай про землю, дай рослинам добрив, захисти від шкідників. У тваринництві взагалі існує кодекс щастя тварин, мусиш його забезпечити, щоб здобути прибуток, а не клопіт. Завжди пригадуються ці нехитрі технології, коли я бачу методики дії чинних контролюючих держорганів: корову (підприємця, громадянина) десять раз доїти і один раз годувати, перешкоджати діяльності і забороняти, аж поки дасть хабаря… І так далі. І мені боляче, що ми, такий талановитий і розвинений народ, неспроможні збудувати потрібну нам державу. Адже людина, яка здатна керувати агропідприємством, здатна керувати будь-чим! І як шкода, що керівники найвищого ґатунку не йдуть в управління країною!

Але час говорить своє слово.

Терпець уривається.

І вони йдуть.

Віталія Скоцика знають всі. «АМАКО», компанія, створена за його участі та розгорнута в Україні, багатьом аграріям поставила перший сучасний трактор, перший комбайн, і роль цієї структури в технічному переозброєнні сільгоспвиробництва ще оцінюватимуть історики. Чимало агропідприємців в курсі героїчного «порятунку рядового Ландкома»: Віталій Скоцик прийняв в управління англійський лінкор, що потопав, у сто тисяч гектарів, і за неймовірно стислий термін вивів його на беззбитковість.

А потім став до керма Аграрної партії України.

План виконано на 100%

Відтак, розмова у нас – про сучасність, яка вона є, і про перспективу, яку її створювати і як матеріалізувати. А головна цінність розмови – знання Віталієм Скоциком аграрної справи з глибини, зсередини, і талант вибудовувати проекти майбутнього, тобто, цінність у фаховості погляду.

   Ваша робота по розбудові партії, створенні структур, робочих органів, розширенні компетенцій, на яку частину сьогодні виконана?

Фактично все, що планувалося у вересні 2014 року, на сьогоднішній день виконано на 100 відсотків. Я системний, плановий менеджер і все роблю обдумано…

А скільки сьогодні членів у партії налічується?

У нас біля 70 тисяч членів. З них – 25-27% задіяних в агровиробництві, а інші – представники усіх прошарків населення нашої держави.

    Стратегія вашого розвитку зі сторони виглядає таким чином: ви залучаєте до участі агрокомпанії, а вони, маючи ідеологічний та матеріальний вплив на об’єднані територіальні громади, забезпечують вам підтримку широких верств. Тобто, виглядає так, що Аграрна партія має унікальний інструмент, якого не мають інші партії. Чи це так дійсно, чи це лише надводна частина айсберга?

Основою партій нашого типу в усьому світі є бізнес різного типу. Консервативні партії тримаються на власниках бізнесу, на людях, які своїми ідеями, думками щось створюють, створюють робочі місця, додану вартість, роблять реальні речі. Вони не оперуються гаслами – оберіть мене, і я вам колись щось зроблю, а роблять тут і сьогодні. Ідея полягала в тому, що це не повинні бути виключно аграрні підприємства, – це люди, які за роки Незалежності створили цінності, і вони розуміють, що настав час створити свою державу. Створити її точно так, як творили себе, як професіонали, як лікар, як власник свого бізнесу, так само вибудувати державу. На 90 відсотків Аграрна партія наповнена людьми, які ніколи не були у політиці. Вони й не шли б у політику, але життя змусило. І я б не йшов у політику, якби бачив, що у нас є політики, які творять державу. Але ми всі підняли голови й побачили, що цього немає, і ми, як відповідальні громадяни своєї країни, взялися за цю справу. Професіонал ніколи не розповідає багато, що і для чого він робить, він просто виконує свою роботу: вчитель йде до школи вчити дітей, незалежно від того, платять зарплату чи не платять, лікар йде у лікарню на чергування, незалежно від того, є паливо заправити машину швидкої чи немає, – треба рятувати людей. Аграрію треба все одно йти у поле, незалежно від того, чи підтримує його держава, чи ні, – він йде та сіє. Але про це ніколи нікому не розповідає. Було завдання перетворити їх щоденну роботу у публічну, щоб люди побачили, – якби не Іван Петрович, головний хірург районної лікарні, скільки б людей померло, адже він оперує три-п’ять хворих на день… Про це ніхто на задумувався, – він просто йде на роботу, але ж він там рятує людей! А скільки вчителька випустила дітей за той час, що працює в місцевій школі? А фермер, який працює на землі, ремонтував дорогу, ставив новий котел до лікарні, вікна у дитсадку? Є різниця між приватним і публічним бізнесом. У приватному тихо заробляються гроші, а у публічному ти зробив на долар – мусиш розповісти на стільки ж. А після того, як діяльність стає публічною, люди в громадах починають підтримувати діячів. Це принципова відмінність від політичних партій, які заходять перед виборами і починають роздавати гречку. Ми ставили завдання не роздавати гречку, а підтримати і широко висвітлити роботу людей, які виконують її щодня.

Єдина ідеологічна

А що означає ваша теза про те, що Аграрна партія – це єдина ідеологічна партія в Україні?

Все просто. Якщо ми говоримо про парламентські партії, я вас запитаю: дайте ідеологію найгучнішої на сьогодні партії.

    Нема там ніякої ідеології.

Авжеж. Тому наша партія, від початку взявши ідеологію класичну, західноєвропейську ідеологію аграризму, утверджує прості речі: найбільшою цінністю держави є земля, найбільшим носієм цінності є народ, люди, які працюють на землі. Хто може сперечатися з цими двома постулатами? Так і є. Але у світовій політичній системі ідеологія аграризму еволюціонувала у наступну стадію. Вона називається консерватизм і утверджує також дві прості речі: збережемо найцінніше, побудуємо найкраще. Це притаманно нам і тим людям, які наповнюють нашу партію. Ми не кажемо – зруйнувати й побудувати, тому що ми будували увесь цей час. Не будували державу, але сегменти цієї держави будували. Через це ідеологія Аграрної партії – консерватизм, але ми його дещо чіткіше виписали: правоцентричний, з правом власності. Це те, що забрали в українців сто років тому. І ще важлива річ – ліберальна, відкритий ринок. Тобто – відкритий ринок, приватна власність і консервативна ідея, традиції. Офіційна ідеологія Аграрної партії, яка еволюціонувала з аграризму, – правоцентричний ліберальний консерватизм.

 Я знаю багатьох талановитих менеджерів, власників бізнесу, патріотів, які б майстерно працювали б у політиці, але вони ніколи не підуть у політику… Не покинуть справу, якою займаються. Як ви все-таки зважились на це? Це ж дуже токсичне, дуже агресивне середовище, ми бачимо, як там гинуть і втрачають обличчя люди, які до того мали добру репутацію… Що штовхнуло вас на цей крок? І чи ви взагалі виживете в цих умовах?

Юрій Іванович, ви знаєте краще від багатьох, мою бізнесову історію. Я розпочинав компанію «АМАКО» з нічого, і сьогодні ми з членами команди згадуємо минуле, як неймовірний сюжет 90-х років. Ви пам’ятаєте історію компанії «Ландком», яка мала сто мільйонів доларів операційних збитків. Я брався за дуже рідкісний випадок у світовому бізнесі з метою «витягнути» його. «АМАКО» ми будували в нереальних умовах, коли всі навколо говорили, що в тих умовах у нас західний бізнес ніколи не запрацює належним чином за західними стандартами. Все запрацювало. Все змінилося за цей період. Відтак, я розглядаю сучасну політику як бізнес 90-х років. В сьогоднішньому бізнесі люди працюють багато років, вибудували партнерські відносини, і дуже рідко хтось когось підводить або обдурює. Всі знають один одного й цінують репутацію. А політика у нас залишилась у 90-х роках.

 Так не лише політика, але й державна система…

Державної системи у нас немає. Застаріла система існувала до 2004 року, це був ніби автомобіль «Жигулі», який погано, але їхав. Нам сказали, що ми збудуємо кращий український автомобіль, «Жигулі» викинули, але нової системи не збудували. А вибудувати систему державного управління можна тільки тоді, коли буде структуровано політичну систему. Абсолютно прагматичний бізнесовий підхід: для того, щоб структурувати політичну систему, треба створити ідеологічні партії. Вони будуть конкурувати одна з одною на основі ідеологій, закладених у їхню суть. Аграрна партія – перша ідеологічна, але за нами з’являться інші, які чітко сформулюють свою ідеологію, – ліберал-демократична, соціалістична, націоналістична. І ця конкуренція обов’язково утвориться, не на цих виборах, але на наступних. І паростки ми вже бачимо в Україні. А щодо вашого питання, чому я це зробив… З точки зору бізнесу я за цей час дуже багато втратив. Неспівставно з нинішньою ситуацією, – скільки я заробляв за рік у бізнесі, і я дуже вдячний родині, яка підтримує мене у цей час. 2014 року я зрозумів, що ми вперлися головою в стелю. Якщо ми не змінимо Україну, ми не зробимо більше. Тоді я міг заводити до України мільярд доларів, але – в які умови? Як нести відповідальність перед інвесторами? Де гарантії, що ми будемо працювати у правовому полі, якщо правового поля в Україні немає? І я вирішив, що десять років свого життя віддам своїй державі, роботі в політиці, і я це роблю, четвертий рік поспіль. Залишилося шість з половиною.

Консерватори, реформісти

  Ви вважаєте, систему зруйновано, а нову не збудовано, – як на мене, це позитивно. Всі сфери нашого життя пройшли цей процес, і бізнес, і суспільство… Держава останньою проходить цей процес, але він-таки позитивний, процес трансформації. На цьому етапі розвитку нації ми змінюємо цивілізаційний вимір. Та й націю ми тільки будуємо. Я довго спостерігав, як держава намагається керувати приватним бізнесом і приватною власністю, маючи набір міністерств, інструментів, підходів для управління державною, соціалістичною власністю… У вашій моделі, вашому баченні – якою повинна бути система державного управління?

Консерватори в сучасному світі – не ті, що були сто років тому. У Європейському Парламенті третя група за чисельністю – альянс консерваторів-реформістів у Європі. Хто здійснив найбільші реформаторські кроки у Європі? Консерватори у Великобританії. Бути консерватором – не означає не сприймати модерні ідеї або не бачити те, що треба швидко змінити. Система державного управління в Україні зруйнована тому, що за діючою Конституцією держуправління у нас здійснюється через гілку держадміністрацій, районних, міських, обласних, і керівники адміністрацій підпорядковуються Президенту. Але – ми парламентсько-президентська країна. І за тією ж конституцією відповідальність за економіку несе не Президент, а Прем’єр-міністр. Яким чином Кабінет міністрів повинен здійснювати свою виконавчу роль, якщо він не є тією гілкою, що підпорядковується Президенту? Або треба довести ідею до того, що ми – президентсько-парламентська країна, як було, і тоді система державного управління вибудовується навколо адміністрацій. Однак у нас держадміністрації фактично втратили статус суб’єктів держуправління. В листопаді минулого року прийнятим Законом керівники адміністрацій та їх заступники переведені з державних службовців у політичні діячі. Таким чином, політична партія БПП «Солідарність» перетворила систему державного управління в політичну структуру, яка діє до того часу, поки Президент при владі. Є колізія в цьому процесі.

В нашому баченні – ми парламентсько-президентська держава. Разом з тим, одна з найбільших проблем нашої держави – це відкритий дуалізм влади. Повноваження Президента та Уряду не є чітко визначеними, пересікаються та вступають у протиріччя. Як наслідок, постійна боротьба між прем’єр-міністром і президентом за повноваження блокує роботу і не дозволяє концентруватися на головному – інтересах самої країни та її громадян. Цей дуалізм потрібно ліквідувати, виконавча влада повинна мати один центр підпорядкування. Вважаємо, що це має бути прем’єр-міністр, якого обирає коаліція і перед якою він звітує. Тоді будуть зрозумілі повноваження і що головне – відповідальність, тоді буде змога впроваджувати довгострокову стратегію розвитку країни. Крім того, країна ефективно би проводила децентралізацію – ми маємо Ради, починаючи від далекого села до Верховної Ради. Тоді система державного управління діяла б через виконавчі комітети Рад. Верховна Рада призначає Кабінет міністрів і Прем’єр-міністра, а на місцях виконавчі комітети відповідають перед місцевими Радами, але є вертикаль державного управління від міністерств та Прем’єр-міністра до найдальшого села. У свою чергу Президент має виконувати представницькі функції – бути обличчям держави і представляти її на міжнародній арені.

  У вашій моделі посада Прем’єр-міністра – виборна?

Звичайно виборна, але обирається Прем’єр не на загальних виборах. Це підзвітна парламенту людина. І якщо Верховна Рада щороку приймає його звіт і говорить, що Прем’єр-міністр впорався з роботою, він залишається, а якщо ні – покидає посаду. Це набагато швидший метод управління, аніж проведення загальнонаціональних виборів Президента або Прем’єр-міністра у такій ситуації, у якій ми перебуваємо нині, для того, щоб виправити якісь помилки. Але тільки за умови, коли ми вибудували належне грамотне представництво в органах місцевої влади, і ми маємо професійну Верховну Раду. Я повторюю: є великий сумнів, чи потрібна функція Президента Україні, і є ще більший сумнів: чи потрібна нам Верховна Рада у 450 депутатів, які також коштують країні мільярд на рік. Якщо ми мали у 1991 році 52 мільйони населення і мали 450 депутатів, то нині ми маємо 42,3 млн населення, тож як мінімум на 25% чисельність Верховної Ради повинна бути зменшена. В Аграрній партії ми відпрацювали такий механізм: ми маємо Президію з 51 члена і маємо Політичну Раду, яка складається з 201 члена. Фактично це прототип Парламенту країни, де наша Президія – прототип Сенату, а політрада – прототип Палати представників. І ми чітко бачимо, що 4-5 представників від області – більш, ніж достатньо для того, щоб керувати нашою державою. Нашій країні достатньо 150-160 депутатів і 50 сенаторів. 2014-го року на горизонті для мене був – 2020. Чому? Тому що потрібний термін для структурування політичної системи, вибудування якісної системи держуправління, і треба якісно пройти президентські вибори, тому що Конституція навряд чи буде змінена до виборів.

 Що ви розумієте під словами – якісно пройти вибори?

Це означає – політична сила повинна отримати такий рейтинг, який дозволить на парламентських виборах здобути не менше 30% місць у парламенті.

   Ви вважаєте, це пов’язані процеси?

Абсолютно пов’язані, особливо – у специфіці нашої держави. Є й приклади Франції, того ж Макрона. Ми, до речі, значно краще готові до виборів, аніж «Республіка на марші» Макрона, ми краще структуровані й заряджені, порівняно з французами перед своїми виборами. Тому далі – дуже важливі парламентські вибори, у яких треба набрати великий процент, щоб стати основою коаліції. Це дозволить проводити зміни, над якими ми зараз працюємо. Не менш важливо – загальнонаціональні місцеві вибори 2020 року. Але до того ми повинні провести перепис населення, паспортизацію населених пунктів, прийняти Закон про адміністративно-територіальний устрій нашої держави. Районні адміністрації втратили свою функцію, але в Конституції вони існують. Новостворені громади сьогодні існують і працюють, але в Конституції їх немає. Нам треба визначитися, якими повинні бути наші територіальні одиниці. Тобто не так, як сьогодні: два села вирішили об’єднатися: що далі? Якщо вони сильні, то сильними й будуть. Якщо вони слабкі, об’єднання нічого не змінить. В цьому процесі вкрай важлива державна функція. Прийнявши всі необхідні Закони, провівши 2020 року загальнонаціональні місцеві вибори, ми реально з 2021 року можемо запустити зростання економіки темпами не менше 10% на рік. Але для того треба виконати масив цієї політичної роботи.

Крізь 5 хвиль виборів

  Який рейтинг Аграрної партії – реалістичний?

У нас є реальні цифри виборів. Будь-який рейтинг – це оцінка того, що може відбутися на виборах. Ми пройшли за останні 3 три роки 5 хвиль виборів. Ми пройшли загальнонаціональні вибори у жовтні 2015 року й отримали 6,92%. За структурним аналізом на рівні районів ми набирали 11,3%, на рівні областей – 6,2% і на рівні міст – 3,6%. Після того відбулося чотири хвилі місцевих виборів у процесі децентралізації, 30% нашої країни, 15% її населення, орієнтовно – 7,5 млн людей. Наш рейтинг із 6,92% у жовтні 2015-го виріс майже до 15% у квітні цього року. Ми слідкуємо за рейтингами, але ми знаємо, як вони формуються, і для нас основним показником є вибори.

Як, на вашу думку, повинні існувати й діяти територіальні громади? Я бачу, як вони активні за кордоном, тягнуть бізнеси з міста на свої території, а у нас, таке враження, люди й гадки не мають, що їм робити. Мені здається, в об’єднаних територіальних громадах бракує бізнес-проектної складової, щоб створювати на місцях генератори прибутків. Вони намагаються поділити те, що є, а у них нічого й немає.

У 2007 році я був фронтменом одного відомого журналу, «Зерно», і говорив прості слова: без таланту й знань у полі нічого робити. Якщо ти хочеш щось робити у житті, повинен мати знання. Закінчити університет, здобути ступені або набути глибокий досвід у тій сфері, де працюєш. Ми маємо депутатів, маємо голів громад, але – звідки у них досвід управління громадами? Жоден університет їх не навчав. Цього процесу немає. Очікувати, що вони запрацюють ефективно, даремно. Знань немає, є бажання – створити свою громаду такою, у якій приємно було б жити, але функція держави полягає в тому, щоб створити умови, в яких це стало б дійсністю. Коли поляки робили свою реформу, то вели три реформи – адміністративно-територіальну, земельну й податкову. Вони прекрасно розуміли, що основний ресурс в регіонах – земля, як і у нас. Отже, слід завершити земельну реформу. Далі – паспортизація населених пунктів та перепис населення. Яка за розміром повинна бути громада й що у ній повинно бути, щоб у ній було достатньо робочих місць, щоб збиралося податків достатньо, щоб забезпечити життєдіяльність цієї громади? Впровадження соціальних стандартів! Навіть у сусідів-білорусів є програмні 50 соціальних стандартів. Де б людини не жила, у селі чи в місті, повинна мати однакової якості дорогу, санвузол з водою, соціальні стандарти життя рівні по всій території держави.

 Еее, це нелегко… От у мене в селі є скважина і бойлер, гаряча вода, а у Києві немає…

Так ви це зробили самі! А завдання держави – щоб умови були створені в загальнонаціональному масштабі! Їдемо Києвом, бачимо, як ростуть новобудови, – а що ми зробили для того, щоб там було якісне водопостачання? Каналізація, система фільтрування стоків? Ми будуємо, а що далі? Має бути дві складових: повинна бути система навчання голів ОТГ, і повинна бути законодавча основа, що створює умови для якісного розвитку громад. Наші три тези на місцевих виборах такі: владу – громадам, кошти – громадам, землю – громадам. Йдеться про ресурси, не тільки про землю. У Чернігівській області через фракцію Аграрної партії ми започаткували ініціативу передачі лісів у розпорядження громад. Ми бачимо, що, коли ліси у розпорядженні лісагентства, результат невтішний. По Україні ми втратили майже 25% лісонасаджень. Тому контролювати, що зрізати, що посадити, повинні люди. Але основний ресурс – земля. Тому ми й вимагали від Кабінету міністрів передати землю, яка зараз в руках Держгеокадастру, громадам. За різними оцінками в руках держави майже 18 мільйонів гектарів землі. Ми повинні розпаювати цю землю і віддати людям у відповідності до чинної Конституції. Чим завинив вчитель, лікар, бібліотекар, який жив на території колгоспу, коли розпайовували землю? Так, він не був членом колгоспу. Але він і його родина все життя там прожили і робили все для того, щоб люди там жили, – навчали, лікували. Вони повинні були отримати землю, коли її ділили. І ми повинні дати землю цим людям, і вони повинні включитися в обіг земель сільськогосподарського призначення. Якщо у Міністерстві агрополітики сьогодні у користуванні держпідприємств понад 700 тисяч гектарів землі, і всі ми бачимо збитковість цих підприємств, то чи не краще розпаювати цю землю на територіях, де діють ці підприємства чи дослідні господарства, і дати можливість людям включитися в обіг земель? Там з’являться сільгоспвиробники, які будуть працювати у конкурентних умовах, платити людям належну орендну плату, сплачувати земельний податок до місцевого бюджету. У нас 32 мільйони орної землі.

 Ніби ж 42 мільйони?

42 мільйони земель сільгосппризначення, з них орної – 32. А земельний податок сплачується лише з 13-14 мільйонів орних гектарів.

Він же символічний?

Зовсім не символічний. Всі агропідприємства повинні сплачувати річно за гектар 2400 грн податку. Візьміть 32 мільйони, відніміть 13 мільйонів і помножте на 2400, ви побачите цифру. Приїжджаю до громади, – бідкаються, того немає, цього немає. Я беру голову громади, виходимо на вулицю. А ну покажи, кажу, де у тебе бур’яни на полях ростуть? Ніде не ростуть, все обробляється. А скільки на території громади землі? Сім тисяч гектарів. А з якої площі сплачується до місцевого бюджету податок на землю? З тисячі. (6000 га на 2400 грн – 14,4 млн грн. – підрахунок редакції).

Влада громади: якою вона буде завтра

      Отже, це ваша теза «ресурси – громадам». А – владу громадам?

Є громади, у Конституції їх немає. Закон про службу в органах місцевого самоврядування датований 2003 роком. У лютому 2017 року був прийнятий новий Верховною Радою, ветований Президентом, і досі Закону немає. Ми згадували Америку… Кому підпорядковується поліцейський шериф? Місцевій громаді. А кому підпорядковується начальник поліції у нас? Якомусь іншому начальнику, той іншому і так далі.

А скільки сенаторів у США? Чи є там в регіонах аналоги наших Рад?

Сенаторів там 100, а на місцях, всюди – council, місцеві ради. Є префект, який виконує наглядову функцію, а все управління – це council. Там же формується виборний суд і підпорядковується громаді. Отже, ми повертаємось до питання навчання, освіти лідерів громад. Є така цікава людина, Богдан Кравченко, канадієць українського походження, яка зараз є ректором Середньоазіатського університету, між Казахстаном, Киргизстаном та Таджикистаном. Цей університет несе освіту та ідеологію, яка повинна навчити людей господарювати та достойно жити у пустелях, гірських районах. Люди повинні розуміти, що жити повинні тим ресурсом, який у них є: річка, ліс, печера, пустеля, будь-що. Їх треба навчити, як на цьому можна заробляти гроші. В університет інвестовано понад 100 мільйонів доларів, всі підрозділи його розташовані у маленьких містечках і мають на меті навчити людей місцевому самоврядуванню. Масово навчають людей місцевій мові, розвивають туристичний маршрут до рідкісних печер, і це те, дякуючи чому живе сьогодні туристична Польща, і Швейцарія, і Франція! У нас природних ресурсів більше, ніж у будь-кого у світі. Треба навчити громади користуватися цим і обрати талановитих людей для таких проектів. Але це повинно робитися на основі 50 соціальних стандартів! Не може бути у школі туалет за двісті метрів від школи зимою надворі!

Не поступаємося світові

Ви от у постійному контакті з аграрними компаніями… Як ви оцінюєте здобутий українським сільгоспвиробництвом рівень? Куди ми вийшли? Куди йдемо? Ми будемо виробляти величезну кількість дешевого зерна чи рухатися у бік переробки?

Пам’ятаєте ще нашу бесіду у журналі 2007 року… Я тоді передбачав, що ваш журнал змінить ландшафт української аграрної журналістики, і не тільки аграрної. І сьогодні ми маємо журналістику і аграрну пресу такого рівня, який важко знайти у світі, у США, не за оформленням, а за наповненням і ефективністю для аудиторії. Ми розпочинали у 90-х, змінюючи радянський менталітет. З радянських технологій ми йшли у сучасне виробництво, ми перетворювали колективне сільське господарство на високорозвинений бізнес. Ми привезли більше 80 американських компаній до Європи, не тільки до України. До того ці компанії ніколи нічого не експортували на Європейський континент. Нам потрібні були точнісінько такі технології, які працюють сьогодні, зараз, за кордоном. Наша конкурентна перевага буде тоді, коли ми будемо створювати елементи цієї технології тут, в Україні. Це, передусім, селекція, насінництво. Ми прийшли до того, що сьогодні промислове виробництво у багатьох компаніях нашої країни абсолютно не поступається тому, що ми бачимо у сусідів і розвинених країнах світу. Я пам’ятаю ті роки, коли я возив наших людей вчитися до Західної Європи чи Північної Америки, коли привіз 5 найбільших цукровиробників до США, в тому числі, батька нашого Президента… І як ми розповідали, що треба змінювати технологію. Сьогодні багато хто використовує майже на 100% американську технологію, але ж який це був ментальний злам – перейти від європейської дотаційної системи до американської системи low cost! Сьогодні у нас таке ж завдання, як і тоді: перейти від колективного безвідповідального господарювання у високоефективний приватний бізнес, – перетворити нашу економіку з сировинної на економіку з доданою вартістю. Ви знаєте, що я завжди у жнива в полі, і сьогодні в Києві з однієї причини – у нас дощ…

Що ви робите у полі??

Молочу. В статусі звичайного комбайнера, у своєму рідному селі. Там є чотири господарства, одне з них засновано моїми однокласниками, і вони мене з величезним задоволенням чекають кожного року. Я два тижні там працюю, грошей не отримую, але вони йдуть комбайнерам, які сидять у посадці.

Так це у вас відпустка така?

Це не зовсім відпустка. Це заряд енергії на наступні 12 місяців. От ріпак, чорне золото, який я завершив молотити минулого тижня… Неабиякий врожай, я закривав по 40 центнерів з гектара. 28 липня починається посівна кампанія, де намагаються вхопити вологу…

Ріпак як галузетворча культура

А ви й на сівалці можете?

Я й на сівалці можу, але, якщо я буду все робити, мені буде ніколи займатися партією. Так от. Ріпак сіється у липні і збирається у липні, 12 місяців. Сонце, повітря, земля, праця людей – все це наповнює енергетикою. Вдумайтеся у самі мультиплікатори: ми сіємо 2,5-3 кг ріпаку на гектар і збираємо чотири тонни. Це справжнє чудо. І коли ти в кабіні комбайна, збираєш це зерно, вся енергетика 12 місяців піднімається вгору, всі сили природи і людини, які накопичилися у цьому процесі. Коли потім у мене запитують – як витримую безперервні поїздки, тисячі контактів з людьми, як з цим справляється біополе, я відповідаю просто: я набираюся сил від природи, я є частиною природи. Я пропускаю через себе все те, над чим природа і люди рік працювали. А що відбувається з економічної точки зору? Зібраний мною ріпак поїхав за кордон. 99% ріпаку експортується, з нього роблять біодизель. Нам розповідають, що це невигідно, що це дурниці і так далі. Що таке біопаливний завод, біоетаноловий чи біодизельний? Це коло радіусом 150 км, де фермери вирощують культури у нормальній сівозміні й впевнені у реалізації продукції і своїй беззбитковості. Це зайнятість людей, які працюють на землі. Завод – це робочі місця. Завод не будується у місті, це сільська територія. Там потрібні технологи, фінансисти, юристи, ІТ-спеціалісти. Вони не будуть щодня їздити за 120 км, і тому з’являються містечка. Це люди, які мають гроші і хочуть мати інфраструктуру. Бачачи, що у громаді цього немає, а також – що цього не можна здобути, не перебуваючи у владі, – вони йдуть у депутати цієї громади. Вибирають когось із себе, – ти, Петро, фахівець на заводі, але треба, щоб хтось думав, щоб була дорога, вода та інше. І починають рухати ті 50 соціальних стандартів, до яких ми рухаємось… От що таке ріпак. А загалом – 40-45% – це біопаливо, і 40-45% – високопротеїновий корм, 35, 37, до 40% протеїну. Спробуйте ще сою знайти з таким вмістом… Що робиться далі? Молочний комплекс. Далі – шлейф, на кожну корову – 2,5 голови, телята, нетелі, бички, м’ясокомбінат, молкокомбінат, і таким чином утворюється величезний біокластер. Так, якщо ціна нафти падає менше 50 доларів за барель, виробництво біопалива стає збитковим. Але держава регулює дотаціями, тому що все, що створюється навколо виробництва біопалива, – це значно більше доданої вартості, яка впливає і на соціальну структуру, і на якість життя, і на енергетичну незалежність держави. Тому я не хочу, щоб наш ріпак їхав за кордон, наповнював там біокластер і поліпшував життя людей, які і так непогано живуть. Він повинен працювати тут і сьогодні. Але для цього також треба змінити законодавство. Яка основна проблема розвитку ріпаку в Україні?

  Відсутність преференцій для біопалива?

В усіх країнах, де є виробництво біопалива, є обов’язкова норма домішку біопалива до класичних видів палива, де нафтові компанії зобов’язані постійно нарощувати частину біопалива у звичайному. 10 років тому ми буле дуже близькі до того, щоб провести це Законом у нашій державі, і нафтові компанії поховали ці ініціативи. Тому виробництвом біопалива в Україні можна зайнятися, але реалізація – величезна проблема.

Стратегія зростання на 10% щороку

Чи є у вас відчуття якоїсь глобальної державної стратегії по нарощуванню виробництва? Відверто дратують обіцянки усіх політичних сил, які обіцяють людям зарплату, пенсію і жодним чином не пояснюють, звідки візьмуться ці гроші. Немає планів, які будуть створені заводи, що ми будемо виробляти, де конкурувати, у який спосіб заробимо кошти для підняття соціальних стандартів. Рости на 2% в рік і догнати Польщу за 50 років – це ж соромно у сучасному світі, навіть агрокомплекс за 10 років виріс на 100-150%.

Якщо подивитися на західних сусідів, які відірвалися від нас, можна побачити специфіку зростання: коли економіка зростала на 2-3% на рік, переробна промисловість зростала на 7-8-10%. Колись виступав на багатотисячному мітингу в Одесі, коли ми висували кандидата у мери. Коли одесити роздумують, що має до них Аграрна партія, показую за спину – що там у нас? Порт. Ви знаєте, що за рік тут проходить 10 мільйонів тонн зерна? І пшениця у порту коштує 145-148 доларів за тонну. Ви знаєте, скільки заробляють турки, змелюючи нашу пшеницю? А тепер помножте різницю у ціні борошна й пшениці на 10 мільйонів і уявіть, що це перероблено тут, в Одесі та області. А у вас є інша, краща ідея, де б ми могли так швидко заробити такі великі гроші? Немає.

          Але ж збут борошна не такий безпроблемний, як збут зерна.

Весь збут продуктів харчування кінцевої переробки складний, але ж Туреччина – світовий лідер в експорті борошна! Ось і відповідь на запитання. Нам слід шукати ринки. Щороку потреба у продуктах харчування зростає на 3%, а вся світова галузь здатна нарощувати виробництво від сили на 1,5-1,7%. Щороку зростає дефіцит продуктів харчування – 1,5%, і вони б значно більше росли у ціні, якби це було лише в руках аграріїв. Але в структурі економіки більшості країн аграрне виробництво займає 3%, це не основна сфера розвитку бізнесу та економіки. Це основа, яка регулює інфляцію, забезпечує консервативні засади суспільства, традиції і продуктову безпеку.

Отже, якщо у нас агровиробництво складає чи не 30%, а мало б складати 3-5% від економіки, значить, інші галузі недорозвинені на 80%?

          Так.

          Але чи є у нас шанси вибудувати державну стратегію в цьому плані?

Те, що ви бачите в моїй роботі, в Аграрній партії, це саме та стратегія. Для того, щоб її реалізувати, треба прийти до влади. Влада повинна стати такою, що дає можливість реалізовувати законодавчі напрацювання через виконавчу гілку влади, і треба мати вагу не тільки у Верховній Раді, але й у всіх Радах нашої держави, у Кабінеті міністрів і у виконавчих комітетах місцевого рівня. Мало говорити про стратегію, треба створювати інструменти для її реалізації. І ми це робимо.

Об’єднатися щоб діяти

  Я от нещодавно дізнався про створення громадської організації СПАС, дієвий орган протидії рейдерству… Юру Крутька з його фермерами-автоматниками ви знаєте… Але Євген Дудка, ініціатор СПАСа, сказав мені: людей об’єднує або спільна небезпека, або спільна вигода. Як ви гадаєте, чи можна створити національну ідею, об’єднавши людей навколо спільної вигоди?

Багато років, сотень років, для українців національною ідеєю було створення незалежної держави…

 Так, я часто веду дискусії з націоналістичними рухами, теорією яких переважно є – здобути незалежність України, при цьому загинути. Тобто, немає національної ідеї після здобуття незалежності, ніхто не каже – що далі.

Ми кажемо. Тепер основною стратегією, коли ми маємо суверенну незалежну Україну, посмикану, пройшовши через війну, повинна стати Україна, яка відбулася, як держава. Сама ідея об’єднання проти рейдерства – ефективна, але цих людей немає в обласній Раді і немає у парламенті. Вони не впливають на те, що прийме Рада сьогодні й завтра, як змінить податкове законодавство, як будуть боротися у Раді клани. Я розмовляю з представниками публічних компаній, які котуються на провідних майданчиках світу. Говорю з одним, капіталізація його компанії сягає 300 мільйонів євро. Уявімо, що ця компанія працює в нормальній цивілізованій країні, де є захист прав власності, де люди на внутрішньому ринку легко можуть собі дозволити купити продукцію компанії, – яка була б капіталізація компанії з її часткою ринку? 3,5-4 млрд євро. Я запитую: чи можете ви перенести свою компанію з своїм виробництвом в іншу державу? Не можете. Ви можете за два-три роки підняти свою капіталізацію до 3-4 мільярдів євро за рахунок операційної ефективності? Не можете. Що ви можете зробити, щоб принести вигоду вашій компанії та її акціонерам за кілька років, з нормальним мультиплікатором у десять-дванадцять разів, який працює в усьому бізнесі, порівняно з бізнесом на нерозвиненому ринку? Нам треба умови, у яких працює ваш конкурент у Польщі та інших країнах, перенести сюди, і тоді ваша капіталізація отак росте вгору. І ваші акціонери будуть вас носити на руках. Але ви не можете цього зробити як операційний менеджер вашої компанії. Це може відбутися тільки тоді, коли ми змінимо умови, у яких живе й працює ця країна. Рецепт капіталізації – цивілізована країна.

Технологія системного менеджера: все передбачено

 Віталій Євстафєвич, ви часто буваєте в Америці, у вас там і освітні, і бізнес-зв’язки, а зараз – зв’язки з партіями, політиками, політичними колами… Ви там маєте підтримку?

Звичайно, я маю там підтримку, і у багатьох інших країнах теж маю хорошу підтримку. Справа у прагматичності підходів. Як ті ж 50 соціальних стандартів. Вони запроваджені у Білорусі. Середня зарплата в Україні 240 доларів, у Білорусі 424. У Польщі працює понад 2 мільйони українців і лише 50 тисяч білорусів. Колись у кожному райцентрі в Україні був хлібокомбінат, м’ясокомбінат, комбінат харчових продуктів. У нас на Рівненщині було багато цукрових заводів, а зараз не працює жодний. Білоруси все це зберегли через систему агромістечок і разом з ними впроваджували оці 50 стандартів. З тим, щоб у кожному містечку були переробні підприємства. На 1 новостворене робоче місце на селі створюється 12 робочих місць у місті. Переробка, маркетинг, дистрибуція, ринок споживання. Отже стратегія- це переробка! Великі речі, як біопаливо, про що ми згадували, – тут основним драйвером може стати держава. Якщо ми говоримо про локальні бізнеси, драйвером може стати стимулююча податкова система та доступ до фінансових ресурсів.

 Лібералізація валютного законодавства, гадаєте, щось зрушить з місця?

Гадаю, це не стане ключовим фактором за облікової ставки НБУ 17%.

    Але ж там ніби передбачено можливість кредитуватися за кордоном…

Ми неодмінно повинні дати можливість кредитуватися за кордоном нашим людям.

       Ми всі знаємо методи політичної конкуренції в Україні, рівень політичної культури. Ви не боїтеся, що вас з’їдять? Вам не треба організовувати щось на кшталт загонів Юрія Крутька?

Юрій Крутько – заступник голови обласної організації Аграрної партії на Кропивниччині… І у нас таких загонів маса. Але суть питання не в цьому. Загони не врятують у критичній ситуації. Всі країни навколо нас зробили те, що ми повинні зробити. Немає ніякого дива в економічних проривах. В їх основі лежить грамотна стратегія з чітким планом її виконання. На жаль, у політиці це набагато складніше, ніж у бізнесі. У бізнесі ти все спланував, збудував бюджет, наповнив грошовими потоками, і ти будеш працювати. А коли у мене запитують, – звідки у вас упевненість, що ви пройдете у Верховну Раду? Відповідаю: ви ж не забувайте, у кого запитуєте. Коли заходите в поле і сієте кукурудзу, ви ж не ворожите на пальцях, скільки отримаєте врожаю. Ви збудували технологію на 100 центнерів, під неї внесли добрива, здійснили грунтообробку, підібрали гібриди з потрібним ФАО, застосували систему захисту і підготували, чим ви будете збирати і чим вивозити з поля. Ви допускаєте коливання плюс-мінус 5%. Але ж не допускаєте, що технологію спланували на 100, а зберете 10. А чому у політиці повинно бути інакше?

     У вас який комбайн?

У нас там Массей і Джон Дір.

Отже, ви врахували, що іноді вашому комбайну доведеться їхати по болту?

Через те купили перевантажувач. Перевантажувач з трактором забере від комбайна.

Джерело: журнал “Зерно”, розмовляв Юрій Гончаренко

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *